Хореографія (від грец. χορεία — танець, танок, та грец. γραφή — писати) — мистецтво постановки танцю як послідовності кроків, рухів, фігур для створення найкращого сценічного ефекту. Мистецтво створення сценічного танцю ґрунтується на маніпуляції абстрактних елементів рухів людського тіла: простору, форми, часу, енергії в рамках емоціонального контексту з метою вираження унікального творчого голосу. Мова рухів хореографії — це мова танцювальної техніки балету, сучасного чи джазового танцю, хіп-хопу, народного танцю, обрядового танцю чи звичних повсякденних рухів.
Що таке хореографія? Що ми розуміємо під цим словом? Багато хто вважає, що хореографія – це танець. Або хореографія – це балет. Але поняття «хореографія» набагато ширше: в нього входять не тільки самі по собі танці, народні, побутові і класичні. В первинному значенні: хореографія – це запис танцю або танцювальне мистецтво взагалі у всіх його різновидах. Саме слово «хореографія» грецького походження (chorea – пляска, grapho – пишу), цим словом стали називати все, що відноситься до мистецтва танцю. Хореографія – це змістовний рух. Танець – вираження думки і почуттів засобами умовних рухів (па), жестів і поз, це сукупність організованих та виразних рухів, підкорених загальному ритмові, втілених у завершену художню форму. Він виконується під музику з якої і почерпає свій зміст; але можуть бути танці які виконуються і без музики. Мистецтво – це створення якісно-нового твору, який виконується в будь-якій області хореографічного мистецтва. Як відомо, будь-яке мистецтво діє на емоційну сферу глядацького сприйняття. У повсякденній діяльності нас постійно оточує побут з певним попитом і потребами. Мистецтво знаходиться поза цим побутом. Це, перш за все, гра, умовне видовище. Навіть якщо воно і основане на фактах реального життя. Природа мистецтва найбільш гостро проявляється в хореографічному мистецтві, де обов’язкові такі компоненти як: узагальненість і символіка, присутні казковість і фантастичність. Балетмейстер – це майстер танцю, майстер балету, творець хореографічної частини балетної вистави, окремих сцен в операх, драмах, фільмах. Існує три види балетмейстерів: 1) Балетмейстер-постановник (творець) – він сам є автором балету, творцем всієї танцювально-пантомімічної партитури хореографічного твору, а далі й постановником його на сцені. 2) Балетмейстер-репетитор – він відпрацьовує з виконавцями хореографічний твір ( як диригент з оркестром розучує твір, який отримав від композитора). 3) Балетмейстер-реставратор – він відновлює всі балетні вистави чи окремі танці, які були поставлені балетмейстером-постановником; він повинен мати прекрасну пам’ять, як хореографічну, так і музичну. Танцювальні рухи, жести і пози, за допомогою яких виконавці рухаються в процесі виконання хореографічного номеру, це все – хореографічний текст. Лексикою танцю називають набір жестів, рухів, поз, що визначають суть та своєрідність даного типу героя або конкретного танцю, що входить в поняття хореографічний текст. Хореографічна лексика – це основа хореографічного твору, у ній проявляються темперамент, характер того чи іншого народу. Кожен рух, жест, поза є результатом думок і почуттів людини, в яких відображається сутність певної дії або цілого твору. Для поповнення лексичного багажу балетмейстера застосовують варіювання хореографічної лексики. Варіювання – це зміна елементів руху або пластичного мотиву. Це зміна темпу ритму голосів тіла, дозволяється зміна малюнку, зміна графіки руху. Існує три ступені варіювання: 1. Варіювання темпу та ритму (темп один, а ритм руху змінюється). 2. Варіювання графіки руху ( коли до основи простого руху додається новий елемент і доповнює цей рух, змінюючи його характер та структуру, але обов’язково залишаючи непорушною основу руху). 3. Варіювання за принципом (сюди входить варіювання любого руху). Хореографія – мистецтво синкретичне і тому музика є невід’ємною і одною з найяскравіших та найбільш виразніших складових цього виду мистецтв. Музика – це вираження певного образу через звуки. Хореографічна лексика тісно поєднується з музикою. При виконанні руху важливе значення має його зв’язок з метро ритмічною будовою музичного супроводу, його темпом, динамікою тощо. Ритм – це закономірне чергування пауз, елементів, що сприймаються чутливо. Ритм – це чергування рухів людського тіла (від грецького rutmys – текти). Ритм відіграє важливу роль у хореографічному мистецтві. Так, певна ритмоформула вже сама по собі характеризує різновиди як в українських народних танцях (гопак, кадриль, полька, коломийка тощо), так і інші танці в різних напрямках хореографії – спортивно-бальному, модерн та інші. Темп – це швидкість руху (повільно, швидко, дуже швидко). Ритмоформула певного руху – це не випадкове сполучення тих чи інших пластичних елементів, а закономірність, в якій відчувається найтісніший внутрішній зв’язок між хореографічним «па» та музичним супроводом. Мистецтво хореографії базується на музично-організованих, умовних, образно-виразних рухах людського тіла. Початки образної виразності притаманні людській пластичності і в реальному житті: в тому як вона рухається, жестикулює, пластично реагує на дії інших; в цьому виражається особливості її характеру, відчуттів. Такі «розмовні», характерно-виразні елементи, народжені в реальному житті прийнято називати пластичними інтонаціями або пластичними мотивами. Пластичний мотив – найменша структурно-тематична одиниця танцю, складається, як правило, з декількох жестів, поз, рухів, може включати також елементи малюнку танцю. Пластична ідея почерпнута у спостереженнях за дійсністю і носить зображальний характер або може виникати як результат узагальнення та типізації ряду явищ, що належить внутрішньому духовному світу людини, в них (пластичних інтонаціях або мотивах) коріняться витоки образної природи хореографії. Існує також питання – чи варто хореографії зливатися з музикою в повний унісон, чи тільки координуватися з нею у загальних рисах, або ж створювати контрастний контрапункт. Це питання має різноманітні відповіді в залежності від типу школи, жанру, та індивідуальності балетмейстера, його конкретних рішень при створенні хореографічного твору чи персонажів. Пошук танцювальних сценічних рухів, одночасно оригінальних і свіжих, які б відповідали сюжету і ідеї твору потрібно шукати в самій музиці. Існують такі види танців: 1) народний, 2) бальний, 3) класичний, 4) сучасний. Народний танець – один з найдавніших видів хореографічного мистецтва, який формувався та розвивався під впливом географічних, історичних та соціальних умов життя певного народу. Він конкретно виражає стиль та манеру виконання кожного народу та невідривно зв’язаний з іншими видами мистецтва, головним чином з музикою. Бальний танець – один із побутових форм хореографії, який служить для масової розваги і виконується парою або великою кількістю учасників на танцювальних вечорах (балах). Термін «бальний танець» появився унаслідок зацікавленості до танцю у побуті в епоху Відродження. Класичний танець – стійка система виражальних засобів хореографічного мистецтва на основі поетично-узагальненого трактування сценічного образу. Класичний танець – це головна „пластична мова” і головний визначальний засіб балету. Розвиваючись протягом довгого часу, він набув чітких, канонічних форм, став стрункою системою, що склалася на основі елементів народних танців різних епох. Сучасний танець – «танець вільного тіла». Виник у кін. ХІХ – поч. ХХ ст.. Має багато напрямків: джаз, модерн, контемпорарі та ін.. Танці, що існують в Україні, можна поділити на три основні жанри: • Танці хороводного плану (веснянки, купальські хороводи та інші); • Побутові танці (гопак, козачок, кадрилі, гуцулки, коломийки та інші). • Сюжетні танці – відтворення явищ природи, народного побуту, тема праці, народна героїка тощо. Хороводи – один із найдавніших видів народного танцювального мистецтва. Виконання їх пов’язувалось колись з обрядовими діями, традиційною зустріччю весни (весняний цикл танців), відзначенням літа (купальський цикл танців), зустріччю Нового року. Найбільш поширеними були веснянки, гаївки, танки. Побутові танці беруть свій початок в хороводах. Цей жанр найстаріший і є основою української народної хореографії. В побутових танцях відображаються істотні риси характеру українського народу: волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотепність, нестримна веселість тощо. В сюжетних танцях засобами народної хореографії відображаються конкретні явища з навколишнього життя і природи. Назва танцю визначається його змістом. В загальній композиції танців цього типу, тобто у послідовності танцювальних фігур, ясно видно логічний і чіткий розвиток сюжетної лінії.
Танець
Та́нець, танок — вид мистецтва, де художні образи створюються засобами пластичних рухів людського тіла. В танці відображається емоційно-образний зміст музичних творів. Танець існував та існує в культурних традиціях всього людства й людських спільнот. За довгу історію людства танець змінювався, відображаючи культурний розвиток.
Існує дуже багато видів і форм танцю. Народний танець — яскраве вираження менталітету і творчості кожного народу, віддзеркалення традицій, хореографічної мови, пластичної виразності у співвідношенні з музикою. Класичний танець є основою мистецтва балету, започаткованого наприкінці XVI століття, і вимагає спеціальної підготовки. Естрадний танець має власну специфіку та підпорядкований завданням підтримки виступу певного естрадного співака.
За кількістю учасників танці поділяються на сольні танці, парні танці та групові танці. За призначенням танці поділяються на соціальні, обрядові, сценічні, еротичні тощо.
Танець і музика
Танець здебільшого виконується під музику або спів, і розвиток різних видів і напрямків танцю відбувався водночас із розвитком відповідних музичних жанрів та музичних стилів. Для танцювальної музики здебільшого характерний чіткий ритм. Іноді, як у випадку степу чи фламенко, танцюрист або танцюристи самі створюють для себе музичний супровід, відбиваючи ритм підборами або використовуючи додаткові засоби на зразок кастаньєт чи маракасів.
Музичний ритм вимагає двох елементів: регулярний пульс (тактус), що встановлює темп, та певну послідовність акцентів, що встановлює харатерний музичний розмір. Основний пульс приблизно дорівнює часу, потрібного, щоб зробити крок або жест. Кожен танець має характерний ритм. Танго наприклад танцюють на 2/4 і в темпі приблизно 66 ударів на хвилину. Базовий повільний крок виконується приблизно за один удар, тобто повний крок правою-лівою дорівнює розміру 2/4. Базовий повільний крок відраховується як «slow-slow», тоді як існують складніші кроки, які відраховують «slow — quick-quick».
Так само, як музичний ритм визначається чередуванням сильних і слабких тактів, рухи тіла часто залежать від чергування сильних і слабких скорочень м’язів. Враховуючи це чергування рухів управо-вліво, вперед-назад, вгору-вниз, і враховуючи парну симетрію людського тіла, не дивно, що значна частина танцв і музики мають двійний чи четверний розмір. Однак, оскільки такі рухи потребують більше часу в одній фазі, ніж іншій, як більше часу треба, щоб підняти молоток, ніж щоб ударити, деякі танцювальні ритми природно потрапляють у трійний розмір. Іноді, як у танцях балканських народів традиційні танці мають складніший ритм. Однак, складні танці, що складаються з фіксованої послідовності кроків, потребують для акомпанементу мелодій певної фіксованої тривалості.
Соціальна роль танцю
Танець споконвіку допомагав спілкуванню людей: весело проводити час з друзями, а молоді — знайомитися та зустрічатися: на сільських майданах, на балах, на вечірках, у клубах, на дансингах, дискотеках та в нічних клубах. Спілкуванню служать здебільшого парні танці, що виникли насамперед із цією метою.
Популярні види і стилі танців: все про сучасну хореографію
Танець – мистецтво самовираження, можливість відчути гармонію між тілом і душею. У танці можна імпровізувати, творити і отримувати задоволення від руху. І звичайно, це спосіб підтримувати себе у відмінній фізичній формі. Сучасна хореографія дуже різноманітна – від простих повторюваних па до технічно складних рухів в кардіо темпі, що вимагають спеціальної підготовки.
Класичний балет
Зародився ще в XVI столітті, як хореографічні мініатюри в оперних виступах. Пізніше став самостійним видом сценічного мистецтва. Основний виразний засіб балету – класичний танець. Це ціла система геометрично чітких, вивірених рухів, дотримання позицій рук, ніг, корпусу. Балетна постановка – ні що інше, як театральний спектакль з певним сюжетом, вираженим за допомогою хореографії. Значення мають не тільки танцювальні па, а й пантоміма, якою виконавці передають емоції своїх героїв.
У сучасних школах танців кожен бажаючий може приміряти на себе балетну пачку і пуанти. Починати займатися балетом оптимально з 6-7, а то і з 10 років. У цьому віці дитина вже більш вимоглива до себе і готова сприймати методику класичного танцю. У більш ранньому віці бажано водити малюка на більш прості танцювальні заняття з викладанням у вигляді гри, знайомства з ритмами та музикою.
Джаз-модерн
Стиль танцю родом з Німеччини і США ХХ століття став спробою відмовитися від канонічних балетних рухів. У ньому змішана балетна класика, джазова імпровізація і сучасна на той момент вулична хореографія, використовуються зовсім інші ритми і теми для постановок.
Контемпорарі
Контемпорарі, або сучасний сценічний танець, також бере початок з заперечення класичних балетних канонів. Це пошук нових способів висловити думки і емоції в танці. Контемп привніс в танець східні буддійські мотиви. Крім рухів, деякі техніки побудовані також на диханні і роботі зі свідомістю. Йому властива «робота на підлозі», часто виконавці танцюють босоніж.
Джаз
Цей стиль сучасного танцю – результат злиття європейської і африканської культур. Розвивався паралельно з музикою 20х-40х років ХХ століття. В основі – імпровізація, почуття ритму і висока майстерність танцюриста. Джаз включає в себе широкий діапазон танцювальних стилів.
Кекуок
Сьогодні кекуок можна побачити тільки в театральних постановках або фільмах, але на початку ХХ століття це був абсолютний прорив. Цей афроамериканский танець став прабатьком всіх джазових напрямкiв в хореографії. Англійською танець називається «cake walk» – «прогулянка за пирогом», що пов’язують зі звичаєм нагороджувати найкращих танцюристів пирогом.
Бугі Вугі
Під час Другої світової війни на території Європи знаходилося багато американських солдатів, які привезли з собою свої звичаї і культуру. Бугі-вугі виник на основі лінді-хопу і виконувався сольно або в парі під рок-н-рол. До сих пір перший популярніший в Європі, а другий в США.
Чечітка або степ
У перекладі з англійської «step» означає «крок». Чечітка є танець, заснований на вистукуванні ритму черевиками. Якщо засновники чечітки стукали об дубову підлогу твердою підошвою, то сучасні черевики для степу мають металевий носок і п’ятку на підборах для більш дзвінкого звуку.
Чарльстон
Цей танець виконували дівчата, висміюючи прихильників «сухого» закону в США. Маючи афроамериканське коріння, чарльстон виконувався під модний на той час джаз. Танець вважався аморальним, поки його не показали на Бродвеї, де він заслужив масу шанувальників, і танцювальну лихоманку вже було не зупинити.
Лінді-хоп
Лінді-хоп розвивався з джазовою музикою. Темношкірі музиканти колесили на автобусах з штату в штат, підриваючи танцполи. Шанувальники вже не могли танцювати, як раніше, ритми і темп були зовсім не ті. Таким чином в сухий степ додалися рухи африканських народних танців, які повністю відповідали вільному і розкріпаченому духу свінгових танців.
Народні танці світу
Український гопак
Войовничий танець запорізьких козаків з безліччю складних стрибків, присідань, махів ногами і вертінням. Спочатку гопак виконувався виключно чоловіками. Козаки ставали в коло, в центрі якого двоє побратимів змагалися в танці, демонструючи швидкість, спритність і гнучкість. Уже пізніше з’явилися і жіночі партії, але солістами э тільки чоловіки. Своєю популярністю до цього дня гопак завдячує ансамблю Павла Вірського.
Ірландські танці
Популярна кельтська джига, швидкий ріл і хорнпайп з елементами чечітки – різновиди, які найбільш часто використовуються в сучасних ірландських постановках. У 90-х народні танці Ірландії просто підірвали світ хореографії завдяки шоу Riverdance. Їм властива безліч дрібних рухів ногами, в той час, як руки часто вільно опущені вниз. Найбільш видовищно виглядають виступи за участю десятків танцюристів, що рухаються синхронно.
Гавайські танці
Стародавній танець остров’ян, екзотична гавайська хула отримала широку популярність у всьому світі. За допомогою танцю гавайці висловлюють любов до всього живого, кожен рух несе свій особливий сенс. Цей танець має оздоровчий і гармонізуючий ефект, сприяє зміцненню постави, розвитку гнучкості, поліпшенню стану суглобів, м’язів і зв’язок.
Грузинські танці
Об’єднують в собі народні танці різних регіонів Грузії. Найчастіше грузинські танці виконуються чоловіками у вигляді змагання або парами під романтичну мелодію, а постановки мають свій класичний сценарій. Найпопулярніші серед грузинських танців – Перхулі і Хорумі – занесені в список нематеріальної культурної спадщини Грузії. Сучасний грузинський танець можна побачити у виконанні гастролюючих по всьому світу труп, найвідоміша з яких – балет Сухішвілі.
Іспанське фламенко
Фламенко народився на півдні Іспанії, з’єднавши в собі мавританський, циганський і європейський стилі музики і танцю. Фламенко виконують дівчата й жінки різного віку, одягнені в довгі іспанські спідниці. Найчастіше сольно під акомпанемент гітари і кастаньєт, на яких грають чоловіки. Для фламенко характерні вистукування ритму каблуками і своєрідні, чаруючі рухи рук, особливо кистей.
Бразильська капоейра
Капоейра виникла як бойове мистецтво з елементами танцю, але поступово перебралося зі спортивних залів і пляжів на танцювальні майданчики. Багато амплітудних рухів, трюків і махів ногами, що нагадують удари і підсічки, – основа цього виду бразильського мистецтва.
Індійська Натья
Натья – це театральне дійство з певним сюжетом, що виникло ще в Стародавній Індії. Вважається, що це музично-хореографічне мистецтво несе ритуальний характер і лежить в основі мало не всієї культури індійського народу. Величезне значення мають костюми, гра очима, повороти голови і рухи руками.
Польський краков’як
Народний танець виник в околицях Кракова. Спочатку виконувався лише чоловіками, а пізніше парами. У XIX столітті перебрався з народних ярмарків і свят в королівські палаци, а пізніше на балетну сцену. Танець швидкий і завзятий з безліччю підскоків і поворотів.
Бальні танці
На сьогоднішній день бальні танці – це не ті, які танцюють на балах, а скоріше спортивні бальні танці. Танцювальні змагання включають дві програми: європейську і латиноамериканську. Серйозно займатися бальними танцями потрібно починати з раннього дитинства.
Європейська програма
Включає парні танці, які виникли і були популярні на балах і вечірках в країнах Європи. На змаганнях зі спортивно-бальних танців існує строгий дрес-код: дівчата в довгих бальних сукнях, хлопці – в смокінгах спеціального крою.
Вальс
Найвідоміший серед парних танців, знайомий багатьом ще зі шкільних випускних. Танець з трьох па, які виконуються в кожну частку такту. В обов’язковій програмі спортивних бальних танців існує повільний і швидкий віденський вальс. Також вальс – найпопулярніший танець молодят.
Танго
Хоча танго має аргентинське походження, широка популярність прийшла до нього у Франції. У європейському виді свої правила виконання, тоді як аргентинське танго — суцільна імпровізація. Відрізняється і музика – у змагальних танцях відсутні барабани. Але головна риса латиноамериканського танго від бального — пристрасть і соціальна спрямованість, які й принесли йому всесвітнє вподобання.
Фокстрот
Найскладніший танець європейської програми. Виник в США на початку 20 століття, але з гастролерами перебрався на європейський континент. Плавні рухи партнерів і ковзаючі по підлозі кроки створюють враження повного єднання пари.
Квікстеп
Виник в результаті того, що на змаганнях деякі музиканти занадто прискорювали мелодію для фокстроту. У підсумку організаторам довелося поставити обмеження на темп фокстроту, а новий швидкий танець, що вже утворився, іменувати квікстепом (в перекладі з англійської «швидкий крок»). Квікстеп – легкий завзятий танець з безліччю різноманітних кроків і підплигувань, запозичених з інших стилів, виконуваний в дуже швидкому темпі.
Латиноамериканські танці свободи
З усього розмаїття латинських танців спортивні змагання включають тільки п’ять різновидів. Ми вирішили згадати ще кілька популярних латинських танців, які рекомендуємо розучувати удвох зі своєю другою половинкою.
Самба
Танець став популярним завдяки щорічному бразильському карнавалу, на якому змагаються численні школи самби. Один з різновидів цього національного бразильського танцю увійшла в програму бальних танців. Музиці властиві сінком, поліритмія і перехресні ритми.
Ча-ча-ча
Мабуть, найпопулярніший серед танців Карибського басейну. Відрізняється чітким ритмом, що свого часу привернуло увагу французького хореографа П’єра Лавель, який і привіз ча-ча-ча в Європу. Спочатку танці ча-ча-ча і дансона не відрізнялися, але пізніше музика для ча-ча-ча прискорилася і народився новий танець, а дансона, навпаки сповільнилася, породивши новий напрямок танців – румбу.
Румба
Найповільніший з танців латиноамериканської програми родом з бідних кварталів Куби. Цей напрямок вважається танцем рабів, в якому вони всіляко намагалися проявити свою свободу. Танцювальній техніці властиві широкі кроки і плавні еротичні рухи.
Пасадобль
Іспанський танець, що імітує кориду – бій з биком. Партнер зображує тореадора, а партнерка мулету – червону тканину в його руках. Досить жорсткий танець з виразними рухами, в якому чітко фіксується голова виконавців, а корпус постійно напружений.
Джайв
Танець афро-американського походження, що виник в США. Виконується завжди останнім в обов’язковій програмі змагань, оскільки дуже швидкий і вимагає від танцюристів крім майстерності хорошої витривалості. Основні рухи ногами крок-приставка-крок з боку в бік. Вага тіла завжди попереду і постійно переноситься з боку в бік.
Бачата
Якщо перші п’ять танців давно виконуються в спортивно-бальній програмі, то бачата ніякого відношення до цих змагань не має. Зародившись в Домінікані, вона стала відомою в наших краях не так давно, але стрімко заслужила популярність. Основні рухи ногами – чотири кроки на кожен такт з акцентом на останньому, найчастіше в цей момент піднімається і опускається стегно. Головна особливість бачати – якась інтимність, адже партнери знаходяться дуже близько один до одного.
Сальса
У сальсі змішалися мало не всі види латиноамериканських танців. По суті спочатку це була чиста імпровізація, яка завдяки характерній мелодії з часом почала набувати унікальні риси. У танці верхня частина корпусу практично нерухома, акцент робиться на талію, стегна і ноги.
Історичні палацові танці
Серед танців, які виконувалися в королівських палацах з епохи Відродження, популярним залишився тільки вальс. Тільки він входить до європейської програми танцювальних змагань. Однак, сьогодні існує безліч клубів за інтересами, які займаються історичною реконструкцією. Часто саме в таких організаціях можна вивчити подібні танці і відчути себе персонажем історичного фільму.
Полонез – парний танець, заснований на поклонах чоловіків і реверансах жінок. Як правило, полонез відкривав королівські бали.
Англез був популярний по всій Європі від англійських палаців до Петербурга. У танці чоловіки переходили від партнерки до партнерки, передбачався якийсь елемент залицяння кавалерів за дамами.
Менует – досить складний повільний і тривалий парний танець з безліччю комбінацій і зв’язок. Як правило, його танцювали спочатку балу.
Гросфатер – веселий, завзятий і рухливий танець слідував після метуета. Пари хаотично пересувалися по залу і навіть за його межі, виконуючи нескладні обов’язкові рухи.
Полька – обов’язковий танець на балу, що походить від народних танців центральної Європи. Польку танцюють в швидкому темпі, ледь встигаючи перебирати ногами кроки. Припускають, що навіть назва танцю походить від чеського слова «půlka» – «півкроку».
Угорка – базові рухи для цього танцю були взяті з угорського танцю чардаш. Її також називають «циганський танець». Угорка, як і польський краков’як входила в доповнену програму балу.
Кадриль – танець передбачав безліч па і переходів і ділився на кілька частин, між якими була перерва, щоб пари могли відпочити.
Мазурка – найважливіший танець на балу, на який дам запрошували заздалегідь, і до моменту танцю все пари вже були сформовані. Після виконання швидкої мазурки з безліччю махів ногами і подскоков кавалери проводили дам до столу і становили їм компанію за вечерею.
Падекатр – парний танець, що складається з вальсових рухів і ковзаючих кроків. Падекатр мав свою постановку і не входив в обов’язкові танці на балу. Пізніше цей термін запозичили в балет, позначивши танець чотирьох виконавців.
Гавот – помірний легкий танець, який стався від французьких народних танців. У першій частині кавалер підтримує даму за талію і пари йдуть ланцюжком по колу виконуючи руху синхронно: кроки, повороти, поклони. Друга частина, як правило, вальсуюча.
Котильйон – невимушений веселий танець, в якому пари базікали і жартували одне над одним. Котильйон виконувався в завершенні балу, після чого кавалери зобов’язані були проводити дам додому або в інше місце, куди ті забажають.
Street dance: танці вулиць
Хіп хоп
Hip-Hop виник з однойменним стилем музики і змішав в собі всі вуличні танці, які існували на той момент. Це був танець свободи в якому молоді люди могли висловлювати себе, розповідати свої історії. Кожне покоління танцюристів, кожна школа привносять в техніку танцю свою стилістику і родзинку. Ось чому можливості цього танцювального напрямку практично безмежні.
Крамп
Стиль з’явився в неблагополучних районах американських міст серед темношкірого населення, як альтернатива вуличного насильства. Замість бійок підлітки і молоді люди почали влаштовувати танцювальні батли, на яких могли випустити накопичену негативну енергію. Особливість крампа в тому, що під час танцю все тіло максимально напружене, а виконавець робить різкі рвучкі рухи руками, ногами, головою і корпусом. Що природно, крамп більш популярний серед хлопців.
Брейк данс
Танець виник на вулицях США в 70-х. Рухи «в підлогу» плавно переросли в рухи «на підлозі». Брейк поєднує в собі елементи латиноамериканських танців, в тому числі капоейри, а також бойові мистецтва і гімнастичні трюки.
Джаз фанк
У цьому стилі домінують дрібні рухи, що плавно, але швидко перетікають одни в інший. Хвилі, ковзання, махи руками, повороти, нахили і акценти на стегна, плечі і лікті. Джаз-фанк — завзятий грайливий танець, в якому виконавець ніби заграє з глядачем. Шукайте абонементи на заняття Jazz-funk зі знижкою до 70% від Pokupon.
Джампстайл
Назва говорить сама за себе (з англ. «Джамп» — «стрибок»). У танці переважають кроки, на зразок шафла, і безліч стрибків. Досить енергійний у виконанні і вимагає хорошої витривалості. Виник в бельгійських нічних клубах з появою електронної музики.
Апрок і топрок
Попередники брейк-дансу. Багато фанатів кажуть, що без апрока і топрока не було б і брейка. Сьогодні майже не виконуються, як окремий вид, але популярні серед брейкерів для вступів і зв’язок. Апрок танцювали під латиноамериканські ритми і виник через змішання всіх відомих напрямків латинських танців.
Джеркинг
Джеркинг виник в кінці 2000-х, а широку популярність здобув завдяки співаку Джастіну Біберу, який використовував рухи в своїх імпровізаціях на сцені. Цьому стилю властиві швидкі кроки, стрибки і присідання, головний акцент на рухи ніг. Танцюристів можна впізнати по вузьких джинсах і різнобарвним яскравим кедам.
Терфінг
Танець виник в штаті Окленд серед афроамериканського населення, як форма протесту проти утиску прав темношкірих і жорстокості поліції штату. Терфінг — це імпровізація на побутові теми, яка включає в себе роботизовані руху, застигання в різних позах, ковзання по підлозі, хвилі і агресію, властиву крампу.
Денсхолл
Танець ямайських вечірок під музику в стилі реггі, рухи якого розповідають про повсякденне життя і духовні зв’язки людей. Денсхолл є імпровізацією, тому набір використовуваних па постійно доповнюється завдяки кожному окремому танцюристу. Йому властиві пересування по підлозі і рухи всього тіла від обличчя і голови до стоп і пальців на руках.
Вейвінг
Назва танцю походить від англійського «хвиля». Танцюрист, ніби перетікає з одного положення в інше, працюючи абсолютно всім тілом. Вперше «хвилі» почали виконуватися в паппінгу, але пізніше виділились в окремий стиль.
Локінг
Танець виник випадково, коли танцюрист Дон Кемпбелл хотів зімпровізувати в нічному клубі, але через брак досвіду весь час збивався і «застигав». Публіка вирішила, що це його фішка і швидко її перейняла, назвавши паузи в танці «замками». Якщо ви побачите танцюриста в смугастих гольфах, рукавичках і капелюсі, який постійно несподівано зупиняється посеред зв’язки — це локінг.
Хаус
З’явився на танцполах відразу за музикою хаус. Як і хіп-хоп хаус змішав всі можливі латинські і афроамериканських стилі танців. В основі лежить джекінг — особливий рух корпусом, на який і накладаються па головою, руками і ногами.
Паппінг
Щоб зрозуміти, що таке паппінг, досить уявити старий добрий танець роботів, але модернізований в професійному виконанні. Особливість паппінга саме в механічних рухах, досить складних у виконанні, так як все тіло повинно бути напружене, а окремі його частини рухаються ізольовано від інших.
Електрик-бугі
Виник від паппінга і інших схожих стилів, але танцюристи електрик-бугі прибрали застигання і переривчасті рухи, зробивши танець більш плавним. В основі стилю залишилися хвилі, ізоляції та властиві паппінгу кроки.
Dub Step
Як і хаус, дабстеп з’явився завдяки новому популярному стилю в музиці, який увібрав в себе всі свіжі тренди і основні рухи урбаністичних стилів 2000-х, особливо електрик-бугі. Танець досить емоційний і агресивний з амплітудними рухами всім тілом.
Стилі клубних танців
Шафл
Базові рухи танцю взяті з класичного степу, спрощені і перероблені на сучасний манер. Замість вистукування тут ковзаючі кроки і ефект польоту виконавця над танцполом. Цей клубний танець підійде навіть новачкам, які хочуть «блиснути» перед друзями на танцполі. Виконується під хаус, техно і навіть транс.
Флекс
Хоча танець включає в себе безліч рухів з вуличних танців, але походить не від хіп-хопу, а від ямайських танців під музику реггі. Акцент робиться на амплітудні енергійні і особливі пластичні рухи — танцюрист наче постійно звивається всім тілом.
Electro-Dance
Танець виник з популяризацією в нічних клубах музики в стилі електро-хаус. В електро-денс корпус виконавця постійно хитається з боку в бік, танцюрист виконує нескладні кроки і безліч амплітудних або дрібних рухів руками у всіх площинах. Ви також можете знати цей танець під брендом тектонік. Електро-денс став прабатьком безлічі стилів клубних танців.
C-walk
Танець мігрував з вулиць у нічні клуби. Як і в шафлі, акцент робиться більше на рухи стоп — танцюрист виписує на підлозі букви і навіть цілі слова. Коли танець тільки з’явився, в ньому використовувалися виключно рухи зрозумілі дуже вузькому колу виконавців. Деякі рухи цього танцю навіть використовуються в знаменитій грі Фортнайт (FORTNITE), відомій танцювальними па персонажів.
Танці на подіумі
Vogue
Основні руху та форми танцю взяті з модних подіумів: модельна хода і позування. Всі рухи вог перебільшені і емоційні. Танцю властиві швидкі махи руками, химерність і безліч обертань. Ідеально підходить для виконання під музику хаус.
Go-Go
Танець піджейок в нічних клубах. Він призначений, щоб завести публіку, задати ритм і наповнити зал енергією. Історія танцю походить з 1960-тих, коли власники барів наймали танцівниць, танцюючих на барних стійках, спеціальних подіумах або зовсім в підвішених до стелі клітках, щоб залучити в клуби чоловічу аудиторію. Після відкриття перших нічних клубів гоу-гоу танцівниці перекочували туди. Швидкі рухи з широкою амплітудою є основою танцю. Часто на танцюристів мінімум одягу або дуже яскраві костюми, що доповнюють атмосферу клубу.
Waacking
Суміш латиноамериканських і африканських мотивів в хореографії. Вакінг з’явився ще в середині 1970-х в американських гей-клубах. На відміну від інших танців в стилі диско йому властива особлива жіночність. Ногами танцівник виконує нескладні кроки, а основний акцент у вакінгу робиться на хореографію рук.
Танці спокушання
Стрип пластика
Танець, який перекочував з стрип-барів в хореографічні зали. І стрип-пластика – це не стриптиз. Вас не вчать роздягатися, а вчать пластичним і жіночним рухам в танці. Крім інших достоїнств стрип-пластика корисна для здоров’я, оскільки включає в себе елементи стретчинга, незамінного для пластичності і гнучкості м’язів в будь-якому віці. Стрип-пластика відмінно доповнить і урізноманітнить сімейне життя .
Танець живота
Класичний східний танець спокушання Belly Dance, який наложниці танцювали своїм султанам. Танець живота не такий відвертий, як американські або європейські танці для спокушання, але неймовірна пластичність тіла і чаруючі рукхи рук безсумнівно заворожують чоловіків. Якщо на стрип-пластиці або танцях на пілоні ще можна зустріти представників протилежної статі, то східні танці – істинно жіноче мистецтво. Існує сучасний напрямок трайбл, засноване на імпровізації, що поєднує рухи танцю живота, фламенко і народних індійських танців.
Pole-dance
Pole dance, Exotic або танці на пілоні перестали бути чимось вульгарним, і перетворилися на вид спорту і справжнє акробатичне мистецтво. Крім незвичайної хореографії, у вас є можливість поліпшити свою розтяжку і прокачати м’язи тіла, адже щоб утриматися на пілоні довго, знадобляться міцні, сильні м’язи і хороша фізична підготовка. Навчання танцям на пілоні проходить в спеціально обладнаних залах, де встановлені пілони, повітряні полотна (стрічки) і кільця.
Twerk
Головний акцент тверка – на сідницях, рухах попою: кругових, вниз-вгору, сидячи, стоячи. Головний танцювальний елемент взятий із класичного реггетону – афроамериканського танцю, який передував хіп-хопу, і надзвичайно розкріпачує та прокачує сексуальність. Виглядає дуже динамічно, зухвало і стає неймовірно популярним у молодіжному середовищі. Пробувати танцювати можна вже з 16 років.
Хореографічні напрями, стилі, форми, жанри
Хореографічні напрями
Хореографічний напрям – це сукупність найпоказовіших стильових характеристик певного художнього явища в хореографічному мистецтві. Основу напряму становить чітко визначена концепція сприйняття світу й людини.
Серед напрямів у хореографії ми виділяємо класицизм (пантомімні балети на античний і побутовий сюжет), сентименталізм (комічний, драматичний балет, пантомімні балети на античний і побутовий сюжет, балет-пастораль), романтизм (багатодійний сюжетний академічний балет – 2, 3 дії; однодіний балет-дивертисмент), імпресіонізм (танцювальні імпровізації, хореографічна мініатюра, однодійний безсюжетний танцсимфонічний балет), модернізм (механічний, абстрактно-кубічний, футуристичний, авангардний однодіний чи багатодійний балет), неокласицизм (балет-дивертисмент з хореографічних мініатюр пов’язаних загальним чи абстрактним змістом, однодійний, багатодійний абстрактно-асоціативний і сюжетно-драматичний балет, хореодрама), постмодернізм (сюжетні чи безсюжетні танцювальні експерименти, дійства, перфоманси).
Хореографічні стилі
Хореографічний стиль – це стійка система художньо-образних засобів, прийомів танцювальної творчості, характерна для певного історичного періоду та авторського стилю.
Нині серед стилів ми виділяємо – давньоєгипетський (храмові танці – святкові, урочисті, релегійні, містичні; побутові – аристократичні розважальні, селянські обрядові, розважальні), давньогрецький і давньоримський (акробатичні танці з биком, священі, культово-помірні, військові, побутові, театральні, італічний танець і танцювальні пантомімічні дійства), візантийський чи візантизм (військова пантоміма, обрядові і театральні танці), давньоруський (танці скоморохів, народно-обрядові танці), готичний – західноєвропейський танець жонглерів (танцювально-релегійні містерії, танці жонглерів і менестрелів, морескерів, світські, народно-обрядові, побутові танці), ренесанс (танці морескерів, театрально-танцювальні дійства, бали, маскаради, танці комедії дель арте, балети на античний сюжет, балети-маскаради, кінські балети), бароко (балети-маскаради, балети-мелодрами, балети-виходи, балети-комедії, балети-опери, балети-пасторалі), джаз (сюжетний афро-американський балет, мюзикли, теп-шоу), модерн (сюжетний і безсюжетний абстрактний балет), неокласика (сюжетний драматичний і абстрактно-асоціативний балет, постнеокласичний синтезований балет), соцреалізм (безсюжетний симфонічний балет і хореодрама), естрадний танець, постмодерн (сюжетний драматичний і абстрактно-асоціативний балет).
Хореографічні форми
Хореографічні форми − засоби, якими хореограф користується при відтворенні засобами танцю явищ дійсності. Хореографічні форми поділені на вищу – балет, малу (хореографічна мініатюра) і велику (ансамблевий танець), музично-танцювальні, розважальні, аукціонні, новітні, синтезовані, інтеграційні, джазові, соціальні і молодіжні форми.
Балет – вища форма хореографії, яка сформувалась у європейському театрі впродовж другої половини XVI та початку XVIII століття, відокремившись у 1708 році від театру та музики в окремий вид сценічного мистецтва. Зміст балету розкривається в танцювально-музичному образі. Балет сьогодення представлений чотирма типами – академічний (за напрямами – сентименталізм, романтизм, соцреалістичний радянський); сучасний (за напрямами – імпресіонізм; за стилями – модерн, джаз, неокласика, соцреалізм, постмодерн); народно-сценічний (академічні професійні колективи та ансамблі народного танцю з авторською програмою (Україна, Білорусь, Іспанія, Угорщина, Молдова, Латвія, Польща, Грузія, Казахстан, Ізраїль, Узбекистан, Єгипет, Мексика), а також класичні народні театри Китаю, Японії, Індії, Таїланду); бальний (театри та ансамблі бального танцю з формейшн та шоу програмою з ST, LA).
Хореографічна мініатюра – мала форма в балетному мистецтві, може слугувати окремим танцем у балеті чи танцями, які поєднані в балеті єдиним змістом, найчастіше абстрактною асоціацією. Мініатюра, на відміну від музично-танцювальних кількісних форм, відрізняється винятково характерним сюжетом і чітким змістом.
Мініатюра, у свою чергу, поділяється на кількісні форми виконання танцю артистами – solo (один виконавець – артист балету чи балерина), douette (артист балету і балерина, чоловічий чи жіночий), trio (2 артисти балету і балерина та навпаки, 2 балерини й артист балету, а також три артисти балету чи три балерини), quartet (2 пари, 2-а артисти балету і 2 балерини; 3 чоловіки, одна жінка чи 3 жінки й 1 чоловік), quintet (5 виконавців, за фантазією і змістом хореограф сам добирає виконавців за статтю).
Ансамблевий танець – велика танцювальна форма від 6-ти до 32 –х виконавців (3, 4 пари; 5, 6 пар; 7, 8, 9 пар), або винятково чоловічий чи жіночий ансамбль з солістом чи без соліста. Як і хореографічна мініатюра може нести сюжетне чи змістове навантаження, або мати окремиф сюжет і зміст, а також у сучасному балеті бути безсюжетним і нести винятково дивертисментний характер.
Музично-танцювальні форми − (variation, pas de deux, pas de trois, pas de quatre, pas de cinque, danse d’action, grand pas, сюїта, дивертисмент, балет, мініатюра, концерт.
Pas de deux, pas de trois, pas de quatre, pas de cinque характеризуються лише репрезентацією виконавцями балетної майстерності й танцювальної техніки без наявності сюжету і змістовного навантаження. Мають один загальний принцип – antré (вихід), adagio (повільна частина в дуеті), variations le dame et le cavaliere (демонстрація віртуозної техніки танцю артистом балету чи балериною), сode (закінчення, найчастіше манежна частина (manege) – по колу tombé coupé grand jeté en tournent для чоловіків; по колу tour pique en dedans для жінок; наприкінці найчастіше по центру в чоловіків – grand pirouette; у жінок – tour foueté).
Розважальні форми (шоу-програма) призначені лише для розважального видовища, головним сенсом якого є приголомшувати, здивувати, емоційно-пристрастно впливати на глядача.
Аукціонні форми (танцювальні перфоманси) призначені для неформальних, побутових, нестандартних і нетрадиційних акцій, видовищ, експериментів, звичайних імпровізацій з поєднанням танцю та інших форм перфомансу.
Новітні форми − фокінізм, джаз-танець, теп-танець, модерн-танець, імпресіоністичні, модерністські тенденції в танці. Які виникли в кінці XIX і формувались упродовж ХХ століття, майже до 50−60 рр. Назва характеризує їх особисту приналежність до історії ХХ століття, яка характеризується як новітня.
Синтезовані форми − неокласика, рок-і-популярні тенденції в танці, соцреалістичний балет, естрадний танець, постмодерний балет, буто-танець, постмодерністські хореографічні експерименти, перформанс у танці, які сформувались у другій половині ХХ століття. І через свою взаємоприкливість і поєднання традиції та інновації утворюють синтез.
Інтеграційні форми (імпровізація та хореотерапія, танцювальна аеробіка та фітнес, спортивний танець – рок-н-рол), які існують на стику мистецтва та інших суспільно-побутових форм.
Джазові форми (джаз танець, афро-джаз танець, фольк-джаз танець, фанк-джаз танець, теп-танець, чарльстон, твіст), які виконуються під різну джазову музику, чи використання джазових рухів на національний сюжет.
Соціальні та молодіжні форми (спортивно-бальний танець, соціальні танці – кантрі, свінг, сальса, меренге, мамбо, ламбада, оріенталь) орієнтуються на суспільно-дозвільну аудиторію (підлітки, юнацтво і молодь, зрілі й похилі люди) для гарного проведення часу чи професійних змагань. Одним з важливих компонентів форми є хореографічні жанри.
Хореографічні жанри
Хореографічний жанр (від фр. genre − манера, різновид) у хореографії і балеті − рід твору, що характеризується сукупністю формальних і змістовних особливостей. У хореографії взагалі, і в балеті, зокрема, наявні такі жанри за аналогією до літератури й музики, а також до сучасних ринкових відносин: епічні жанри – балет-казка, балет-легенда, балет-роман (сюжет за літературним романом), драматичні жанри – балет-трагедія, балет-комедія, хореодрама; безсюжетний танцсимфонічний балет (сюжет викладений абстрактною асоціацією за допомогою відтворення музики танцем) балет-симфонія, балет-дивертисмент (серія номерів абстрактно поєднаних між собою), балет з хореографічних мініатюр (зміст складається з окремих танцювальних міні-сюжетів – мініатюр, які разом розкривають головний зміст чи ідею балету), балет-феєрія, тотальний балет (обов’язково хореодраматичний балет з літературним сюжетом, який відтворюється за допомогою синтезу інших видів культури суспільства – живопис, кіно та відео трансляція, вокал, романс, естрадний вокал та популярна музика, акробатика, жонглювання, пантоміма).