Галузь передбачає дослідження засадничих закономірностей генези й еволюції образотворчого мистецтва як у цілому, так і на певних історично детермінованих стадіях його розвитку, зокрема стильових, у різному національному контексті; стадії над усім комплексом питань, пов’язаних із з’ясуванням специфіки жанрово-видової структури образотворчого мистецтва, його змісту та форми; здійснення опису, аналізу, витлумачення, атрибуції мистецьких творів, розгляд особливостей їх суспільного функціонування; вивчення набутків окремих національних шкіл мистецтва, творчої практики художніх об’єднань, угруповань, окремих художників.

При розробленні тієї чи іншої проблематики спирається на досягнення музеєзнавства, реставрації, інших допоміжних дисциплін, враховує досвід споріднених суспільних наук.

Види образотворчого мистецтва

    Архітектура — мистецтво проектування, спорудження та художнього оздоблення будов, а також продукт такого проектування. «Архітектура є втіленням культурних процесів, матеріальною оболонкою функцій та ідей — архітектура огортає та формалізує заняття та прагнення людства, стилістично виражає світогляд і характер, життєві звички та ідеали історичної чи етнічної групи, покоління, соціального класу, особистості»

    Живопис акож маля́рство (від нім. Maler) — вид образотворчого мистецтва, пов’язаний з передачею зорових образів за допомогою нанесення фарб на поверхню, таких як олійні фарби, гуаш, темпера та інших засобів техніки живопису. На відміну від графічного мистецтва, основним виражальним засобом якого є лінійний малюнок, у малярстві робиться акцент на кольорових співвідношеннях. До, ймовірно, найдавніших зображень тварин (а також предметних зображень загалом) належать і наскельні зображення на стінах вапнякової печери Лубанг Джеріджі Салех на острові Борнео, що їх досліджували археологи з Університету Гріффіта (Австралія) разом із колегами з Індонезійського національного центру археологічних досліджень (ARKENAS). Найбільш ранні з цих малюнків виконані червоною фарбою та зображають биків. Проте пізніші малюнки, знайдені у цій печері, демонструють зміни, що відбулися в культурі того часу, а саме перехід до відображення людей та життя соціуму.

    Скульптура — лі́плення, пластика, вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об’ємну, тривимірну форму і виконуються із твердих чи пластичних матеріалів. Скульптура зображує головним чином людину, рідше тварин, її головні жанри — портрет, історичні, побутові, символічні, алегоричні зображення, анімалістичний жанр. Художньо-виразні засоби скульптури — побудова об’ємної форми, пластичне моделювання (ліпка), розробка силуету, фактури, у деяких випадках також кольору.

За своєю формою розділяють два види скульптури: рельєф та круглу скульптуру. Остання в залежності від призначення ділиться на монументальну (великі архітектурні ансамблі, пам’ятники), монументально-декоративну (прикрашає будинки та парки) та станкову (зазвичай представлена в музеях, на виставках або є частиною інтер’єру). озрізняють круглу скульптуру (статуя, група, статуетка, погруддя), яку можна розглядати з різних сторін, і рельєф (зображення розміщене на площині, зокрема барельєф).Скульптуру розрізняють і за призначенням. Монументальна скульптура (пам’ятник, монумент) пов’язана з архітектурним середовищем, вирізняється значущістю ідей, високим рівнем узагальнення, великими розмірами; монументально-декоративна скульптура включає всі види оздоблення архітектурних споруд і комплексів (атланти, каріатиди, фризи, фронтонна, фонтанна, садово-паркова скульптура); станкова скульптура, не залежить від середовища, має розміри, близькі до натури чи менші, і конкретний поглиблений зміст. Залежно від того, як художник зображає людину, скульптура поділяється на бюст і статую. Зображення кількох об’єктів — фігурна група, або багатофігурна композиція. Залежно від змісту скульптури визначаються її жанри: портрет, тематична композиція, анімалістичний жанр (зображення тварин).

Трохи осторонь стоїть садово-паркова скульптура, яка слугує оздобленням садів, скверів, парків і має декоративний, меморіальний характер. Вона слугує також м’яким переходом від великого розміру будівель і рослин парку до масштабу звичайної людини.

Матеріали скульптури: метал, камінь, глина, дерево, гіпс, лід, сіль та інше. Методи обробки матеріалу: ліплення, висікання, лиття, кування, карбування тощо.

    Графіка (нім. Graphik, від грец. γραφικός — «написаний») — вид образотворчого мистецтва, для якого характерна перевага ліній і штрихів, використання контрастів білого та чорного та менше, ніж у живописі, використання кольору. Твори можуть мати як монохромну, так і поліхромну гаму[1].

Графічний — виконаний у стилі графіки.

Графіка поділяється на такі різновиди:

    станкова — твори, що мають самостійний характер

    прикладна: книжкова та газетно-журнальна

    плакатна

    промислова

    архітектурна

Графіка — різновид мистецтва, назва якого походить від грецького слова, що в перекладі означає «пишу, дряпаю, малюю». Графіку можна вважати основою всіх образотворчих мистецтв. Адже основним засобом створення художнього образу у графіці виступає найпростіший для людини спосіб відтворення побаченого — лінія, штрих, які творять контур предмету або фігури.

З-поміж якого, малюнок — це найдавніший вид графіки, з нього і починається зародження образотворчого мистецтва. Найтрадиційнішим різновидом графіки й досі залишається малюнок. Витоки малюнку можна знайти у наскельному живописі неоліту, у античному вазописі, середньовічній мініатюрі. Основою для малюнку слугували вологий пісок, пласке каміння, волога глина.

З часом малюнки перенесли на керамічні вироби і тканини.

У Стародавній Греції головними виразними якостями графіки були лінії і силуети (античний чорнофігурний вазопис, червонофігурний вазопис). З епохи Відродження малюнок набуває самостійного значення у формі ескізів, альбомних замальовок, етюдів, які виконуються із застосуванням багатьох засобів: олівця, вугілля, крейди, сангіни, пера, пензликів і різних сортів чорнил, туші, акварелі.

Ускладнення графіки йшло разом з винаходом нових фарб — акварелі, гуаші, пастелі, темпери. Хоча у використанні цих фарб певну роль відіграє колорит, а також можливість використання багатьох фарб, що не притаманно первісній графіці.

З часом ускладнилися засоби друкованої графіки — офорт, літографія, ліногравюра тощо. Інший різновид графіки — гравюра або естамп (станкова графіка). Це вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком рельєфного малюнку, що виконується художником на тому чи іншому матеріалі. Існує дуже багато різновидів гравюри. Це гравюра на дереві та лінолеумі (ксилографія та ліногравюра), гравюра на металі, пунктирна манера, м’який лак, суха голка, офорт, літографія. При цьому висока художня вартість віртуозно виконаних малюнків не втратилася. Це довели дорогоцінні малюнки геніїв від італійського Відродження і бароко до майстрів сучасності (малюнки Леонардо да Вінчі, Боттічеллі, Рафаеля, Мікеланджело, Босха і Грюневальда, Рембрандта, архітектора Баженова, Едуара Мане, Родена, Павла Коріна, Дмитра Жилінського, київського графіка Сергія Конончука).

    Декоративно-ужиткове мистецтво — один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає «прикрашати». Ужиткове ж означає, що речі мають практичний вжиток, а не лише є предметом естетичної насолоди.

Головне завдання декоративно-ужиткового мистецтва — зробити гарним речове середовище людини, її побут. Краса творів ужиткового мистецтва досягається завдяки декоративності. Декоративність є єдиним можливим засобом вираження змісту та художньої образності. Поділ декоративно-ужиткового мистецтва на жанри здійснюється за призначенням предмета — меблі, одяг, посуд тощо, за технікою виконання — різьблення, ткацтво, розпис, за матеріалом — дерево, кераміка, текстиль, камінь, лоза, тобто використання природних матеріалів; метали та їх сплави, пластмаси, скло, порцеляна, папір та ін., тобто використання штучних, винайдених людиною матеріалів.

Дизайн –  це творчий метод, процес і результат художньо-технічного проєктування промислових виробів, їхніх комплексів і систем, орієнтований на досягнення найповнішої відповідності створюваних об’єктів і середовища загалом потребам людини, як утилітарних, так і естетичних.

Дизайн (англ. design) — задум, план, мета, намір, творчий задум, проєкт і креслення, розрахунок, конструкція, ескіз, малюнок, візерунок, композиція, мистецтво композиції, витвір мистецтва.

Дизайн — специфічний ряд проєктної діяльності, що об’єднує художньо-предметне мистецтво і науково обґрунтовану інженерну практику у сфері індустріального виробництва. Реалізуючи функції дизайну: відображаючу, виховну, пізнавальну, комунікативну, гедоністичну, інтелект використовує всі три типи мислительної діяльності: наочно-діловий, чуттєво-образний, поняттєво-логічний. Термін «промисловий дизайн» був затверджений рішенням першої генеральної асамблеї ICSID (International Council of Societies of Industrial Design, Міжнародної ради організацій промислового дизайну) 1959 року термін «дизайн» є професійним скороченням терміну «промисловий дизайн».

Стилі образотворчого мистецтва

Існує просто величезне розмаїття напрямів і стилів в образотворчому мистецтві. Найчастіше вони не мають будь-яких виражених кордонів і плавно можуть переходити з одного в інший, при цьому перебуваючи в безперервному розвитку, протидії та змішуванні. Більшість напрямків у живописі співіснують одночасно саме з цієї причини – «чистих стилів» практично не буває.

    Імпресіонізм – стиль живопису, який, як правило, спрямований на роботу на відкритому повітрі. Живопис в даному напрямку покликана передати світлове відчуття майстра. До ключових характеристик імпресіонізму відносяться: тонкі, відносно невеликі, ледве видимі мазки; точно передане зміна освітлення; відкрита композиція; присутність будь-якого руху; незвичайне бачення предметів. Яскраві представники імпресіонізму: П’єр Ренуар, Едгар Дега, Клод Моне.

    Експресіонізм Едвард Мунк “Крик” Одне із сучасних напрямків мистецтва, яке зародилося в Німеччині приблизно в першій половині XX століття. Спочатку експресіонізм охоплював тільки поезію і живопис. Експресіоністи зазвичай зображують навколишній світ лише суб’єктивно, повністю спотворюючи реальність для ще більшого емоційного ефекту. Таким чином, вони змушують свого глядача задуматися. Серед його представників: Амедео Модільяні, Едвард Мунк, Ернст Людвіг Кірхнер і т. ін.

    Модернізм демонструє сукупність різних тенденцій культури, а також ряд об’єднаних напрямків мистецтва, які зародилися в XIX і XX ст. Художники називають модернізм «іншим мистецтвом», мета якого створити унікальні, ні на що не схожі картини, тобто вони показують особливе бачення художника. Відомі представники: Анрі Матісс і Пабло Пікассо.

    Кубізм – це авангардний напрям мистецтва, яке зародилося в XX столітті завдяки знаменитому Пабло Пікассо. Тому саме він і є найяскравішим представником цього стилю. Відзначимо, що даний напрямок зробило революцію в скульптурі і живопису Європи, надихнувши також схожі напрямки в архітектурі, літературі і музиці. Для творів мистецтва в цьому стилі характерні перекомбініровать, ламані предмети в абстрактній формі.

    Неокласицизм був головним напрямком в Північній Європі приблизно XVIII і XIX ст., Для якого характерно мистецтво епохи Відродження, античності і навіть класицизму. Завдяки своїм глибоким знанням церковних законів, майстри неокласицизму намагалися реконструювати, а також вводити канони в свої роботи. Яскравими представниками є: Ніколя Пуссен, Франц Йозеф Гайдн, Рафаель.

    Поп-арт Енді Уорхол “Долар” Як стиль мистецтва він виник приблизно в 1950-х у Великій Британії і трохи пізніше в Америці. Говорячи про поп-арті, просто не можна не згадати Енді Уорхола, який є одним з найбільш популярних представників даного напрямку. Основною темою поп-арту виступають звичайні предмети. Він акцентує увагу на вульгарних і банальних елементах будь-якої культури, як правило, іронізуючи їх. Поп-арт досить популярний в різних аспектах масового мистецтва: коміксах, рекламі і т. ін.

    Романтизм як напрям мистецтва зародився в XVIII столітті в Європі. Справжнім джерелом естетичного пізнання вважалися сильні емоції. Найбільше цінувалися такі емоції, як благоговіння, страх, жах і трепет. Серед його представників: Франсиско Гойя, Ісаак Левітан, Іван Шишкін, Іван Айвазовський, Вільям Тернер.

    Реалізм виник як реакція на академізм і романтизм, вперше проявивши себе в 1850-х у Франції. Художники-реалісти зазвичай намагалися зобразити різні предмети через призму мирських правил. Вони були позбавлені будь-яких пояснень і прикрашання. Реалізм вірив лише в існування об’єктивної реальності, тому протестував проти сильної емоційності романтизму. Точність і істина були головними цілями у творчості більшості представників даного стилю. Представники реалізму: Ілля Рєпін, Іван Шишкін, Жюль Бретон, Едуард Мане.

    Сюрреалізм – це оголення психологічної істини за допомогою відділення предметів від їх буденного значення з метою створити сильний образ, щоб викликати співпереживання глядача. Відомі представники цього стилю: Макс Ернст, Рене Магрітт і Сальвадор Далі.

    Символізм – це якийсь протест на користь духовності, мрій і уяви, який розвинувся в деяких країнах Європи в кінці XIX століття. Художники-символісти справили досить сильний вплив на сюрреалізм і експресіонізм в живопису. Ці два напрямки відбулися безпосередньо від символізму. Серед представників стилю: Михайло Врубель, Гюстав Моро, Хуго Сімберг, Віктор Васнецов тощо.

Жанри образотворчого мистецтва

    Портрет – зображення людей.

    Натюрморт – зображення неживого (наприклад, зірване яблуко, викорчуване дерево тощо).

    Пейзаж – зображення природи.

    Батальний – воєнні події та життя армії.

    Побутовий – зображає повсякденне життя.

    Історичний – зображення історичних подій.

    Міфологічний – зображає події або героїв з міфології.

    Анімалістичний – зображає тварин (у живописі, графіці, скульптурі).

    Мариністика – зображає море (морський пейзаж).

    Автопортрет – зображення самого себе.

    Архітектурний – зображення архітектури та інтер’єру.

    Релігійний – зображення подій з Біблії і т.д.